Вони заслуговують на світло
Три історії дітей, що втратили батьків через війну
Повідомлення з фронту — бездушні. Ми вчимося жити у війні, якось адаптуватися, абстрагуватися, не допускати до серця весь цей біль. І зведення з фронту, поранені і загиблі українці для більшості нехай болюча і страшна, але статистика. Тільки за кожною жахливою звісткою про нову втрату, за кожним постом «наш побратим віддав життя за свободу» є люди, для яких це не притаманне часу повідомлення з фронту. Це чорна діра у всесвіті, у яку затягує мрії, сподівання, майбутнє…
У серцях маленьких героїв, дітей великих, але, на жаль, уже загиблих героїв назавжди залишиться біль цієї страшної війни. Та одночасно з болем із ними може й має залишитися відчуття турботи та захисту, яке ми, дорослі, спроможні їм подарувати. Фонд Save Ukraine та ПриватБанк розпочали велику акцію «Подаруй світло дітям», під час якої планують зібрати 35 млн грн на подарунки тисячам дітей, яких війна залишила без батьків. Одне із завдань організаторів акції — зробити так, щоб кожен охочий допомогти дітям міг зробити це максимально просто й швидко:
акціЯ
«Подаруй світло дітям»
через застосунок «Приват24», просто натиснувши кнопку «Добро»;
через каси відділень, банкомати та термінали самообслуговування ПриватБанку..
«Цьогоріч подарунки для маленьких українців мають бути про безпеку та розвиток.
Тому ми вирішили зробити вже готовий практичний і водночас захопливий набір: закупити рюкзаки для творчості та навчання. У наших рюкзаках діти знайдуть планшет із програмами для навчання та розвитку, повербанк, плед, іграшку та інші речі, що дійсно покажуть дітям, що дорослі турбуються про них та хочуть додати бодай трохи світла й надії у їхні життя у цей суворий час»,
Найбільша небезпека у тому, що й ці діти для когось можуть стати страшною статистикою війни, одним із розділів у загальному звіті «Постраждалі». Їх багато, на жаль, дуже багато. The Page та Save Ukraine звертаються до кожного українця, до кожної небайдужої людини, щоб показати, що це не загальна сума втрат. Це не показник звірства агресора. Це кожна окрема дитина, окрема сім’я, окремий біль.
Родина Коваленків
Одинадцятикласниця Ірина та семикласник Володимир із Житомира стали напівсиротами вже на третій день повномасштабної війни росії проти України. Їхній батько Олексій Коваленко, старший викладач Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова, підполковник Збройних сил України, загинув 26 лютого 2022 року в боях, захищаючи Київщину.
Загибель батька стала для дітей і дружини надзвичайно важкою втратою. Родина проживає в орендованій квартирі, всіма господарськими питаннями опікувався чоловік, він був і основним годувальником.
У перші дні війни Житомир зазнавав жорстоких ракетних атак, частина території області була окупована. Мама Іри та Володі, Людмила Коваленко, після загибелі батька вивезла дітей у безпечнішу Івано-Франківську область. Страшно уявити, що довелося пережити жінці, яка сама тікала з-під обстрілів з двома дітьми, розуміючи, що їхній батько вже ніколи не повернеться додому.
А от діти з Людмилою напередодні нового навчального року повернулися додому. Зараз Іра і Володя дистанційно навчаються у школі, Іра готується до вступу в один із київських вишів.
Дітям потрібна психологічна підтримка і турбота дорослих, і дуже важливо дати технічні можливості для подальшого навчання, тому «творчий» рюкзак із планшетом стане для них неабиякою підмогою.
Валерія
Чотирирічна Валерія називає свою бабусю мамою, адже війна забрала у дівчинки найдорожче у житті — матір.
Лєра з мамою проживали у містечку Пологи Запорізької області, яке у березні потрапило під російську окупацію. Матір дівчинки доглядала свою лежачу бабусю і не могла покинути безпорадну родичку, аби виїхати з донькою на свободу.
Весь час бабуся Лєри, Лариса Олексіївна, переживала за рідних, тож за першої можливості забрала онучку до себе у Запоріжжя. А вже у травні родина Балабанових почула страшну новину: будинок, у якому мешкали мама Валерії та лежача бабуся, був знищений російським снарядом.
За якусь мить чотирирічна дівчинка втратила матір та прабабусю. Відтоді Лєра живе з дідусем і бабусею. Згодом вона почала називати Ларису Олексіївну мамою. Восени, коли посилилися обстріли Запоріжжя, дівчинка тремтіла в обіймах бабусі, коли вони ховалися у коридорі. Тому вирішили виїхати із Запоріжжя.
Команда Save Ukraine допомогла Ларисі Олексіївні виїхати з онукою до Львова, а потім у Чехію. Та навесні вони планують повернутися до рідного Запоріжжя, адже там у Лариси Олексіївни чоловік та двоє синів.
Родина Дроздових
Студент Данило та школяр Ілля — сини Ігоря Дроздова. Їхній тато від перших днів повномасштабної війни взяв до рук зброю. Боронячи рідну землю, житомирянин загинув 25 липня у бою біля села Білогірка Херсонської області.
«Він був більше ніж батько, він був другом та прикладом того, як я маю чинити все своє життя. Він не мав справи з військом після закінчення військової кафедри, проте бездоганно та до кінця виконував свій обов’язок. Він не кадровий військовий, проте з честю та гідністю вів у бій свій взвод. Наш батько заслуговує на найвищу пошану та пам’ять. Герої не вмирають!» — такими були слова Данила, сина Ігоря, коли родина проводжала батька в останню путь.
Данило — студент третього курсу Національного університету Острозької академії. Ілля учень 9-го класу ліцею №16 у Житомирі. Хлопці усіляко підтримують маму, але дуже потребують помочі й самі, хоч і намагаються ні в кого нічого не просити. Та очевидно, що навіть невелика допомога найнеобхіднішим для розвитку і навчання стане тим світлом, якого сьогодні так бракує дітям, що втратили батьків.